 Лікування хворого туберкульозом повинно бути: • раннім! Воно повинно розпочинатися відразу після виявлення захворювання • безупинним! • етапним! Перший етап — інтенсивне лікування. Його основною метою є зменшення кількості мікобактерій туберкульозу і пригнічення їхнього розмноження. Другий етап — це закріплення досягнутих результатів. На цьому етапі впливають на мікобактерії туберкульозу, що збереглися, щоб попередити їхнє розмноження, досягають стійкого клінічного ефекту лікування. • тривалим! Перший етап, фаза інтенсивної антибактеріальної терапії, займає звичайно 2-4 місяця. Другий етап, фаза стабілізації — 4-8 місяців. Сумарно основний курс антибактеріальної терапії туберкульозу триває від 6 до 12 місяців. Існує прямий зв'язок між ступенем запущеності туберкульозного процесу і тривалістю лікування: чим пізніше виявлене захворювання, у запущеній формі, тим більше тривалим повинне бути лікування. При цьому не обов’язково весь період лікування проводити в стаціонарі. На другому етапі можна лікуватися амбулаторне під спостереженням медичних працівників протитуберкульозної установи. • комбінованим! У лікуванні обов'язково використовують комбінацію протитуберкульозних засобів. На першому етапі призначають одночасно 3 чи 4 протитуберкульозних препарати, а при розповсюджених процесах — 5. На другому етапі частіше застосовують комбінацію з двох протитуберкульозних препаратів. • комплексним! До антибактеріальної терапії приєднують лікарські засоби, що підвищують захисні сили організму і усувають побічні дії хіміопрепаратів (вітаміни, гормони й ін.), а також різні фізіопроцедури, дихальну гімнастику і т.п. потрібно включати раціональний гігієнічний та дієтичний режим. Хворий повинен вести здоровий спосіб життя, не порушувати лікувальний режим і повноцінно харчуватися. Чи можливе повне видужання хворих? Дотримання основних принципів лікування туберкульозу майже завжди призводить до повного видужання хворого. Повне виліковування від туберкульозу наступає в середньому через 1-2 роки після початку хіміотерапії. У хворих з обмеженими формами захворювання воно може наступити раніше. При відсутності лікування за 5 років гинуть 50 % хворих туберкульозом, у 25% хворих хвороба закінчується мимовільним видужанням, а в 25 % що залишилися — нелікований туберкульоз приймає хронічний неухильно прогресуючий перебіг. Чому не усі люди інфіковані туберкульозом є хворими на туберкульоз? Заразитися туберкульозом ще не означає занедужати. Імовірність занедужати активним туберкульозом у здорової людини, що отримала паличку Коха, складає близько 5-10 %. При цьому захворювання, найчастіше, настає не відразу, а в перші 1—2 роки після зараження. У більшості ж людей, інфікованих мікобактеріями, туберкульоз не розвивається. Єдиним свідченням наявності туберкульозної палички в організмі в цих практично здорових людей є позитивні туберкулінові шкірні проби. У виникненні захворювання в інфікованої туберкульозом людини відіграють роль два фактори: обсяг дози, що інфікує, тобто число мікобактерій, що потрапили в організм, а також стан захисних сил організму. Обсяг дози, що інфікує, чи число мікобактерій, що потрапили в організм, залежить від близькості контакту з хворим туберкульозом і масивності наявного в нього бактеріовиділення. На стан захисних сил організму впливає цілий ряд факторів: • якість харчування Існують вагомі докази того, що голодування чи недостатність харчування знижують опірність організму. "Сита людина туберкульозом не хворіє", — говорять у народі. • споживання токсичних продуктів Паління тютюну і вживання алкоголю значно знижують захисні сили організму; такий же вплив спричиняють гормони й інші препарати, що їх застосовують при лікуванні деяких захворювань. • супутні захворювання До туберкульозу особливо чутливі ВІЛ-інфіковані, хворі цукровим діабетом, хворобами органів дихання, психічними захворюваннями, виразковою хворобою шлунка та 12-палої кишки й ін. • стрес Доведено, що стрес і депресія негативно впливають на стан імунної системи.  |
 |
|
|
|