Ринопластикою називають пластику носа. Перші операції по зміні форми носа люди почали робити дуже давно. Так, ще в Давньому Єгипті і Стародавній Індії рабиням, що провинилися, прилюдно відрубували носи. Саме тоді почали пробувати робити операції по реконструкції носа, які хоч якось приховували придбаний дефект.

Перший докладний опис проведеної операції по корекції форми носа був опублікований в лондонському журналі “Джентельменс Мегезін”. У анонімній статті автор описував “дуже незвичайну операцію, яку ще не доводилося проводити європейським хірургам”. Ця операція полягала в тому, що для відновлення носа хірург використовував ділянки шкіри, узяті з лоба пацієнта. Пацієнтом був індійський погонич буйволів, що знаходився на службі у англійців. Він був схоплений повстанцями Султана Тіпу (1753-1799 рр.), Фатхом Алі і Навабом з Майсора. У полоні погоничеві відрубали ніс і руку.

У перекладі з грецького rhinos означає “ніс»”, а plastikos- що “міняє форму”.

Через 20 місяців індієць знову прилучився до британської армії, що дислокувалася в Бомбеї. Англійський хірург зробив восковий зліпок обличчя пацієнта. Потім з його лоба були узяті смужки шкіри, використані для виготовлення протеза для носа. Через місяць спеціально виготовлений протез був пересаджений пацієнтові.

Операція по пересадці носа пройшла успішно. На лобі у індійця залишилися невеликі шрами, але у той час це не вважалося за дефект. У місцевій газеті в березні 1794 р. була надрукована фотографія пацієнта і розказані всі подробиці проведення даної операції. На фото були добре видні шрами, що гояться, проте взагалі вважалося, що операція пройшла успішно.

Англійці відгукнулися на цю статтю обуренням, варварськими звичаями Індії, що допускають ампутацію носа. Це дало поштовх до розвитку в цій країні ринопластики в рамках традиційної медицини, а також можливості для проведення таких операцій і на Заході з метою виправлення наслідків сифілісу.

На Сході з давніх часів існували звичаї для покарання злодіїв, дезертирів і навіть невірного подружжя за допомогою відрубування носа, вух, рук і тому подібне В деяких країнах така практика існує і до цього дня. Можливо, завдяки подібним звичаям операції по відновленню носа почали робити на Сході набагато раніше, ніж в Європі.

Впровадження подібних операцій в Європі було дуже важким, оскільки їх мета була іншою - виправлення носів пацієнта, що перехворіли сифілісом, а не виправлення наслідків варварських звичаїв Сходу. У свою чергу, сифіліс вважався за наслідок аморальної поведінки, що засуджувалося громадськістю. Тому хворі сифілісом не викликали співчуття і участі. Це спочатку дуже стримувало розвиток в Європі навіть реконструктивній хірургії.

Як приклад суспільного відношення до проблеми зіпсованих сифілісом носів на початку XIX ст. можна привести розповідь доктора фон Кпяйна про одну зі своїх пацієнток, який він опублікував в Хейдельбергськом журналі під назвою “Золотий ніс”. У нім розповідається про принцесу, яка звернулася до доктора фон Кпяйну з проханням про операцію по виправленню запалого носа. Вона запропонувала імплантувати їй в перенісся золотий протез.

Історія закінчилася тим, що принцеса втекла з операційного столу, а операція так і не була зроблена. Проте лікар розповів всьому світу про те, що причиною потворної форми носа його пацієнтки був сифіліс, який вона отримала від інфікованих батьків. В кінці розповіді автор загострював увагу на аморальності суспільства.

У XIX ст. у пресі з’явилася монографія “Пластика носа”. Вона дала розвитку ринопластики серйозний поштовх. Подальшому розвитку цієї області пластичної хірургії сприяли кровопролитні війни почала XX ст. У цей період військово-польовим хірургам мимоволі доводилося регулярно проводити замісно-відновні операції на лицях поранених солдатів.

У 1930 рр. ринопластика з відновної трансформувалася в естетичну галузь медицини. В цей час почали з’являтися конкретні методики по зміні форми носа. Вони стали основою для розвитку сучасної ринопластики.

Ринопластику часто суміщають з септоппастикою - виправленням перегородки носа.

Зараз до ринопластики вдаються для виправлення наявних естетичних недоліків форми носа, а також в цілях відновлення порушеного носового дихання. Цю операцію можна проводити з 17 років, проте краще всього звертатися до пластичної операції тільки після 21 року, коли кістковий скелет носа вже остаточно сформується.

Протипоказання до ринопластики

Операції на носі заборонені при порушенні згортання (захворюваннях внутрішніх органів) у важкій формі.

Знеболення

При ринопластиці застосовують наступні види знеболення: анестезія. Тривалість операції-1-2ч.